Весною 1974 року почалось будівництво Харківської ТЕЦ-5, і заливні луки історичного Куряжу поступово почали здобувати свій принципово новий, тепер вже індустріальний пейзаж. Гігант промисловості - Харків, вимагав усе більше тепла та електричної енергії. Тому Уряд прийняв рішення про будівництво на відстані 0,5 км на захід від міської межі, на неродючому багновому ґрунті, нової потужної теплоелектроцентралі.

У березні 1974 року навколишні міста оглушив гуркіт потужної землерийної техніки. Спочатку на багно вивозили та відсипали ґрунт. Сотні тисяч тонн. Потім узялись за зведення корпусів. Один за другим піднімались головний та ремонтний, адміністративно-побутовий корпуси, прокладалися на естакадах магістралі, зростала спочатку 100-метрова, а потім й 330-метрова димова труба. Одночасно монтувалося та налагоджувалося обладнання, формувався колектив.

Технічний проект будівництва ТЕЦ-5 було розроблено Харківськім відділенням інституту "Атомтеплоелектропроект" у 1972 роду та затверджено Радою Міністрів СРСР (розпорядження № 277р від 16 лютого 1973 р.) з використанням у якості основного виду палива для ТЕЦ-5 - мазуту, та з можливістю використання надлишків природного газу.

Передбачалося збереження використання рідкого палива - мазуту для перших двох енергоблоків №1,2 потужністю по 110/120 МВт і водогрійної котельної та застосування в якості основного палива, для блока №3 потужністю 250/300 МВт природного газу.

У проектних рішеннях ДП "Харківська ТЕЦ-5" було закладено найсучасніші технічні рішення та ураховано багаторічний експлуатаційний досвід. Її будівництво та перші пусконалагоджувальні роботи також провадились прискореними темпами.

19 грудня 1979 року головний інженер Бобро Ю.О. віддав команду вахті "А", що працює з 16:00 до 24:00, на пуск першого енергоблоку. Цією вахтою було розпалено і виведено на критичні параметри котел № 1, а у 13:00 нступної доби було синхронізовано та з'єднано з мережею турбіну № 1, потужністю 120 МВт. 20 грудня 1979 року вважається Днем народження Харківської ТЕЦ-5.

Життя вимагало уведення в дію усе нових потужностей, і майже через рік, а саме 30 жовтня 1980 року, було включено ще один блок такої ж потужності, як і перший. Чотири водогрійних котли було введено до строю в період з 1979 по 1987 роки.

Третій енергоблок, більш ніж удвічі потужніший за обидва попередніх, запрацював 2 вересня 1990 року. Це дозволило Харківській ТЕЦ-5 стати в один ряд з найпотужнішими теплоелектроцентралями України.

Слід відмітити, що к 1980 року вже практично припинилось будівництво теплових електростанцій в Україні. Отже, блок 300 МВт був довгоочікуваним та необхідним генеруючим джерелом, насамперед для Харківського регіону. Сьогодні ХарТЕЦ-5 має можливість задовольнити теплом та електроенергією більше 30 % потреб такого великого промислового обласного центру, як Харків, а влітку здатна забезпечити гарячим водопостачанням усе півторамільйонне місто.

Більш чверті віку півмільйона харків’ян та мешканців розташованих поблизу селищ, а також велика кількість промислових підприємств користуються теплом та електроенергією, здобутими руками і серцями майже тисячного колективу Харківської ТЕЦ-5.